ІКТ як умова формування інноваційної компетенції

Ми змінили своє оточення так радикально, що тепер повинні змінювати себе, щоб жити в цьому новому оточенні.

Норберт Вінер,

американський вчений,

 математик і філософ.

«Люди книги» вчать «людей екрану»

Духовне життя дитини повноцінне тільки тоді, коли вона живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості… и повинні виховувати так, щоб дитина почувала себе шукачем і відкривачем знань. Тільки за цієї умови одноманітна, напружена, стомлююча робота школяра забарвлюється радісним почуттям і може принести маленьким людям переживання творця.

В.О. Сухомлинський

    Відомий дидакт І.Я. Лернер висловив оригінальну думку: «Творчості можна вчити, дотримуючись трьох умов: навчання інтелектуальних операцій; навчання процедур творчої діяльності; формування ціннісного ставлення до творчості…» На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу й суспільних відносин базисом технологій, що відповідають таким вимогам, є засоби інформаційно-комунікаційних технологій.

       Одне з головних завдань освіти в умовах розвитку інформаційного суспільства – навчити учнів та вчителів використовувати сучасні інформаційні та комунікаційні технології. Впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) забезпечують подальше вдосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти, підготовку молодого покоління до життєдіяльності в інформаційному суспільстві, сприяє розв’язанню проблеми щодо їх якісного впливу на зміст, методи та організаційні форми навчання.

       ІКТ відносяться до інноваційних процесів, головне завдання яких є створення нового, що сприятиме підвищенню ефективності навчально-виховного процесу. Поняття „інновація” у дослівному перекладі з латинської означає оновлення, змінення. За своїм змістом поняття „інновації” відноситься не лише до створення і розповсюдження новацій, але й до таких змін, які носять суттєвий характер, супроводжуються змінами в способі діяльності та мислення.

    Останнім часом з’явився новий термін – „інноваційна педагогічна технологія”. Так, Н.І.Клокар визначає його як „цілеспрямоване систематичне та послідовне впровадження в практику прийомів, способів педагогічних дій та засобів, що охоплюють цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до одержання очікуваних результатів”. Більш повне визначення інноваційної педагогічної технології дає Попова О.В. – „це комплексний, інтегрований процес, який включає суб’єктів, ідеї, способи організації інноваційної діяльності і забезпечує результативність нововведення. Іншими словами, інноваційна технологія покликана переводити інноваційні новоутворення в систему норм, вказівок, засобів та прийомів, яка б забезпечувала їх реалізацію на практиці в певних умовах”. В якості інноваційної технології в нашому випадку виступає інформаційно-комунікаційна технологія.

         Говорячи про ІКТ, Шолохович В. Ф. визначає її як спосіб реалізації конкретного складного процесу шляхом поділу його на систему послідовних взаємозалежних процедур і операцій з метою досягнення високої ефективності. Проте для безпосереднього здійснення педагогом такого процесу необхідні вміння і навички, що дозволять йому знаходити інформацію, критично її оцінювати, вибирати необхідну інформацію, використовувати її, створювати нову та вміти обмінюватись нею. А це вже поняття інформаційної грамотності. Розкриваючи визначення змісту поняття за Горячовим А. „інформаційна грамотність – це вміння:

•  визначати можливі джерела інформації і стратегію її пошуку, отримання її;
• аналізувати отриману інформацію, використовуючи різного типу схеми, таблиці і т.д. для фіксації результатів;
• оцінювати інформацію з позиції достовірності, точності, достатності для вирішення проблеми (завдання);
• відчувати потребу в додатковій інформації, отримувати її, якщо є можливість;
• використовувати результати процесів пошуку, отримання, аналізу і оцінки інформації для прийняття рішень;
• створювати нові (для конкретного випадку) інформаційні моделі об’єктів і процесів, в тому числі з використанням схем, таблиць і т.ін.;
• накопичувати власний банк знань за рахунок особисто значимої інформації, необхідної в своїй діяльності;
• створювати свої джерела інформації;
• використовувати сучасні технології при роботі з інформацією;
• працювати з інформацією індивідуально, а також і в групі.

  Перераховані знання та вміння педагог здобуває в результаті професійного самовдосконалення, яке трактується як „свідомий, цілеспрямований процес підвищення рівня власної професійної компетенції і розвитку професійно значущих якостей відповідно до соціальних вимог, умов професійної діяльності і власної програми розвитку”. Під професійною компетентністю розуміємо поєднання здатності (особисті якості) і готовності (знання, уміння) до професійної діяльності, а також досвіду особистості та її ставлення до справи.

Компетентність можна розглядати з чотирьох позицій:

• поєднання вмінь, навичок поведінки та дій у межах певної діяльності;
• поєднання знань, умінь, навичок у професійній діяльності без критеріїв оцінювання;
• поєднання тих самих елементів, але із застосуванням стандартів;
• поєднання здібностей та особистих якостей людини.

     Головною метою підготовки фахівця у соціально-економічних умовах інформаційного суспільства стає не здобуття ним кваліфікації у вибраній вузькоспеціальній сфері, а набуття та розвиток певних компетентностей (або компетенцій), які мають забезпечити йому можливість адаптуватися в умовах динамічного розвитку сучасного світу.

     Під компетентністю розуміємо спеціальним шляхом структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, які набуваються людиною у процесі навчання. Однією з базових компетентностей особистості є інформаційна компетентність.

        Серед учених, які досліджують питання фахової підготовки вчителя, переважає розуміння, що інформаційна компетентність вчителя є однією з найголовніших складових його професійної компетентності).

       Інформаційну компетентність вчителя можна визначити як особливий спосіб організації предметно-спеціальних знань, які забезпечують прийняття ефективних рішень у професійно-педагогічній діяльності.

         Інформаційна компетентність вчителя – це складова його професійної компетентності, яка є інтегративною властивістю особистості, що виявляється у сукупності компетенцій технологічної, педагогічної і предметної сфери.

Структуроутворюючими компонентами інформаційної компетентності вчителя, або ключовими компетенціями є такі:

• технологічна (інструментальна) компетенція, яка включає уміння використовувати засоби сучасних інформаційних технологій, в тому числі апаратні та програмні засоби, мультимедіа, тощо;
• експертна (оціночна) компетенція – уміння критично оцінювати інтелектуальний и соціальний потенціал інформаційних технологій;
• організаційно-методична компетенція – уміння, пов’язані з впровадженням сучасних інформаційних технологій в навчальний процес на різних етапах проведення уроку в рамках визначених моделей навчання.
• проектувальна компетенція – знання й уміння з розробки педагогічних програмних засобів, у тому числі за допомогою інструментальних програмних засобів навчального призначення різного типу.
• пошуково-дослідницька компетенція – уміння знаходити, відбирати, організовувати, подавати, просувати інформацію.
• інноваційна компетенція – уміння постійно пристосовуватись до інновацій у сфері інформаційних технологій, оцінювати їх та використовувати.

     Отже, можна сказати, що ІКТ-компетентність – властивість педагога, який компетентно, тобто цілеспрямовано і самостійно, із знанням вимог до професійної діяльності в умовах інформатизації освітнього простору і своїх можливостей та обмежень здатен застосовувати ІКТ у процесі навчання, виховання, методичної і дослідницької діяльності та власної неперервної професійної педагогічної діяльності, і на основі аналізу педагогічних ситуацій може бачити і формулювати педагогічні завдання та знаходити оптимальні способи їх розв’язання із максимальним використанням можливостей ІКТ.

Структура ІКТ-компетентності

    Ціннісно-мотиваційний компонент включає мотиви, мету, потреби в професійному навчанні, вдосконаленні, самовихованні, саморозвитку, ціннісні установки актуалізації в професійній діяльності, стимулює творчий прояв особи в професійній діяльності. Він припускає наявність інтересу до професійної діяльності, який характеризує потребу людини в знаннях, в оволодінні ефективними способами організації професійної діяльності. Також ціннісно-мотиваційний компонент включає мотиви здійснення педагогічної діяльності, спрямованість на передачу суми знань і розвиток особистості учнів.

      Когнітивний компонент повинний забезпечити вільне володіння вчителем навичками опрацювання інформації та роботи з інформаційними об’єктами, які відповідно впливають на навички вдосконалення професійних знань і умінь, знання міжпредметних зв'язків і т.д. Рівень розвитку когнітивного компоненту визначається повнотою, глибиною, системністю знань вчителя в його предметній області.

    Діяльністний компонент – це активне застосування інформаційних технологій і комп'ютера в професійній діяльності як засобів пізнання і розвитку ІКТ-компетентності, самовдосконалення і творчості, а також виховання подібних якостей у своїх учнів. Комунікативна складова цього компоненту виявляється в умінні встановлювати міжособистісні зв'язки, вибирати оптимальний стиль спілкування в різних ситуаціях, опановувати засобами вербального і невербального спілкування.

        Сфера рефлексійного компонента ІКТ-компетентності вчителя визначається відношенням вчителя до себе і до світу, до своєї практичної діяльності та її здійснення. Вона включає самосвідомість, самоконтроль, самооцінку, розуміння власної значущості в колективі і розуміння результатів своєї діяльності, відповідальності за результати своєї діяльності, пізнання себе і самореалізації в професійній діяльності через засоби ІКТ. Розвиток кожного компоненту ІКТ-компетентності пов'язаний з формуванням його характеристик і властивостей як частини цілісної системи.

     Модернізація системи шкільної освіти вимагає розв’язання проблеми формування ІК-культури вчителя, яка відображає ступінь оволодіння інформаційними процесами для задоволення потреб у інформації.

Процес формування ІК-компетентності та ІК-культури вчителя у системі неперервної освіти можна забразити так:

• вибір програми та форми навчання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ)

• формування ІКТ-компетентності

• формування ІКТ-культури

Рівні навчання ІКТ:

• початковий

• середній

• предметний

• професійний

      Предметні компетентності вчителів залежать від предмету, який вони викладають. Такі компетентності відносяться до предметно-орієнтованих, або фахових, компетентностей, тобто здатності вчителя викладати конкретний предмет, володіти методикою і навичками викладання. Нами розглянуто і проаналізовано загальні компетентності вчителів-предметників загальноосвітніх навчальних закладів.

Структура загальних компетентностей учителів-предметників:

• предметно-методична;
• психологічна;
• інформаційно-комунікаційна;
• загальнонаукова;
• загальнокультурна.

    Предметно-методична компетентність передбачає володіння і цілеспрямоване вдосконалення предметних і методичних компетентностей під час викладання конкретного предмету. Дана компетентність вимагає від сучасного вчителя-предметника вдосконалювати свою педагогічну майстерність упродовж усього життя, що, у свою чергу, вимагає від суспільства створення умов для самоосвіти і неперервної освіти вчителів.

       Сформована предметно-методична компетентність дозволяє вчителю-предметнику:

• аналізувати й оцінювати кращі педагогічні досягнення в галузі методики викладання;

• удосконалювати вміння викладання свого предметну;

• застосовувати новітні засоби й технології під час викладання конкретного предмету;

• здійснювати рефлексію формування власної методики викладання;

• здійснювати моніторинг досягнень учнів з предмету;

• розповсюджувати власний досвід викладання предмету.

       Сформована психологічна компетентність передбачає здатність учителя-предметника:

• здійснювати особистісно-орієнтований підхід під час навчання;

• створювати творчу атмосферу під час уроку;

• стимулювати інтерес до власного предмету;

• розв’язувати конфлікти у колективі;

• вирішувати конфлікти між учителем і учнем;

• взаємодіяти із шкільним психологом;

• адекватно поводитися в колективі під час спілкування з батьками, адміністрацією, учнями;

• оперувати знаннями з вікової психології;

• застосовувати новітні методики керування конфліктами.

    Загальнонаукова компетентність передбачає здатність вчителя-предметника отримувати необхідну інформацію щодо наукових відкриттів, відслідковувати нові розробки вчених, прогнозувати можливості застосування у навчально-виховному процесі, також разом з учнями брати участь у проектній діяльності, отримувати результати і доповідати про них на наукових конференціях. Такий взаємозв’язок науки й освіти, у перспективі, дасть поштовх до нових відкриттів.

    Загальнокультурна компетентність стосується культури особистості в усіх її аспектах. Вона передбачає від учителя-предметника володіння вітчизняною та світовою культурною спадщиною, культурою міжособистісних стосунків, дотримання принципів толерантності.

      Сформована загальнокультурна компетентність дозволяє особистості:

• аналізувати й оцінювати найважливіші досягнення етнічної, європейської та світової науки й культури, орієнтуватися в сучасному культурному просторі;

• застосовувати засоби й технології міжкультурної взаємодії;

• користуватися рідною та іноземними мовами; доцільно застосовувати мовленнєві навички та норми відповідної мовної культури, символіку, тексти в процесі комунікації;

• застосовувати методи самовиховання, які орієнтовані на систему індивідуальних, національних і загальнолюдських цінностей, для розробки й реалізації стратегій і моделей поведінки та кар’єри;

• опановувати й реалізувати моделі толерантної поведінки та стратегії конструктивної діяльності в умовах культурного, мовного, релігійного розмаїття.

Інформаційно-комунікаційна компетентність передбачає здатність вчителя-предметника орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного високотехнологічного суспільства. Інформаційно-комунікаційна компетентність поділяється на три основні, що відповідають окремим видам діяльності вчителів-предметників:

• загальна;
• діагностична;
• предметно-орієнтована.

   Загальна компетентність – це здатність учителя-предметника використовувати інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) і для забезпечення навчально-виховного процесу створювати:

• текстові документи;
• таблиці;
• малюнки;
• діаграми;
• презентації;
• комп’ютерні графічні об’єкти;
• Flash-анімацію тощо.

   Учитель у постійному пошуку. Під час самопідготовки і самовдосконалення, а також пошуку необхідної інформації вчителю-предметнику необхідно мати здатність використовувати:

• Інтернет-технології;
• телеконференції;
• локальні мережі;
• бази даних;
• інтерактивні дошки тощо.

    Маючи достатні навички роботи на комп’ютері і професійний досвід, учитель-предметник формує у себе здатність розробляти власні електронні продукти, адже саме вони відображають бачення вчителя щодо викладання конкретного предмета і дають можливість формувати базу педагогічного професійного досвіду, допомагають вчителю самовдосконалюватися і передавати досвід молодому поколінню й бути для нього наставником.

Діагностична компетентність допомагає вчителям-предметникам аналізувати досягнення учнів під час навчання. Процес навчання за останні роки змінився – він насичений тестовими завданнями. Випускники загальноосвітніх навчальних закладів проходять незалежне оцінювання. Змінюється сама система проведення оцінювання знань і вмінь учнів, а також ставлення до цього процесу.

   Тому вчителі-предметники повинні мати здатність здійснювати:

• моніторинг;
• проміжне діагностування;
• електронне тестування;
• прогнозування тощо.

   Така система відслідковування успішності навчання буде взаємовигідною як для вчителя, так і для учня.

 Неможливо уявити діяльність вчителів-предметників без застосування електронних підручників, енциклопедій, готових навчальних програм, демонстраційних програм т. п. Такий набір електронних розробок із кожним роком збільшується, урізноманітнюється. Тому, предметно-орієнтована компетентність – це здатність учителя-предметника гармонійно поєднувати готові електронні продукти у своїй професійній діяльності.

  Формування ІКТ-культури

  Інформаційна культура характеризує досягнутий рівень організації інформаційних процесів, ступінь задоволення потреб людей в інформаційному спілкуванні, в своєчасній, вірогідній та вичерпній інформації, що забезпечує цілісне бачення світу.    

   Рівень ІК людини визначається не лише засвоєними нею знаннями та набутими уміннями у галузі інформаційних процесів і комп’ютерних дисциплін, а також здатністю існувати в інформаційному суспільстві, якому зокрема притаманні новизна, швидкоплинність

Показники сформованості інформаційної культури:

• низький

• середній

• достатній

• високий

Критерії оцінювання рівня ІК-культури:

• відношення

• навички

• впровадження

• творчість

До найважливіших компонентів основ інформаційної культури вчителя слід віднести:

1. Розуміння сутності інформації та інформаційних процесів, їх ролі в процесі пізнання навколишньої дійсності та створюючої діяльності людини, в управлінні технічними і соціальними процесами.

2. Розуміння проблеми подання, оцінки і вимірювання інформації, її сприйманні розуміння, сутності формалізації суджень, зв’язку між змістом та формою, абстрагування від змісту, ролі формалізації змістових суджень та інформаційного моделювання в сучасній інформаційній технології.

3. Володіючи знаряддєвими застосуваннями ПЕОМ, системами опрацювання текстової. Числової та графічної інформації, баз даних і знань, предметно-орієнтованими прикладними системами.

4. Уміння добирати і формулювати мету, здійснювати постановку задач, висовувати гіпотези, будувати інформаційні моделі досліджуваних процесів чи явищ, аналізувати їх та інтерпретувати отримані результати. Систематизувати факти, осмислювати і формулювати висновки. Узагальнювати спостереження, передбачати наслідки рішень, які приймаються і дій, вміти їх оцінювати, підкоряти власні інтереси інтересам суспільства.

8. Вміння використовувати ІТ для підготовки, супроводу аналізу. Коригування навчального процесу, управління навчальним процесом і навчальним  закладом.

9. Вміння добирати найбільш раціональні методи і засоби навчання, враховувати індивідуальні особливості учнів. Їх нахили і здібності.

  Формування інформаційно-комунікаційної компетентності сприяє:

• всебічному розвитку вчителів, самовдосконаленню, бажанню вчитися впродовж усього життя, розумінню інформаційно-комунікаційних процесів;

• здатності застосовувати опановане у професійній діяльності;

• удосконалювати професійну майстерність;

• застосовувати набуті знання у педагогічній і повсякденній практиці.

   Використання ІКТ дає можливість значно підвищити ефективність засвоєння необхідного обсягу навчального матеріалу, адаптації темпу подання нового матеріалу до швидкості його засвоєння з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.

Але ІКТ, як і влада чи гроші, можуть служити і як благо, і як зло.

«Плюси» ІКТ

«Мінуси» ІКТ